Ідеї, викладені у статті Вадима Новинського «”Ні війни, ні миру”: Мінські угоди чотири роки по тому», ‒ це фактично єдиний націоналістичний темник як для влади, так і для псевдоопозиції, який є або демонстрацією вузьколобості «опозиціонерів», або, що куди очевидніше, свідченням їх прогину перед Вашингтоном.

Пан Новинський ллє крокодилячі сльози з приводу того, що «США не є учасниками ні Нормандського, ні похідного від нього Мінського процесу», підтакує засаленим меседжам Порошенка і Тимошенко про необхідність «заміни нормандського формату Будапештським».

Слідом за представниками влади і так званими демократичними опозиціонерами, які проводять більше часу на молитовних сніданках у США, ніж в Україні, Новинський озвучує старі ідеї щодо женевського та будапештського форматів ‒ за останні роки їх звучало чимало. Чимало було і пропозицій про перенесення майданчика переговорів з Мінська, наприклад, в одну зі столиць Західної Європи… Але далі ідей і прожектів не пішло. І не піде. Тому що в такому випадку на переговорному процесі у чотирикутнику Київ ‒ Донецьк ‒ Луганськ ‒ Москва буде поставлено хрест.

Пан Новинський відкрито визнає, що не має наміру захищати інтереси жителів Донбасу шляхом діалогу (для нього «ЛНР» і «ДНР» ‒ «відверто маріонеткові утворення, політика яких повністю підпорядкована Росії»), і виступає лобістом інтересів США. Причому на тому полі, де і без нього тісно. На думку Новинського, саме «відсутність за столом переговорів у Мінську в лютому 2015 року Сполучених Штатів (так само як і відсутність держсекретаря США у лютому 2014 року в числі тих міністрів закордонних справ, які давали гарантії врегулювання ситуації в Україні у дні Майдану, а потім просто «кинули» Януковича) робить Мінські домовленості уразливими і неефективними».

Не буду коментувати паралелі, що проводить Новинський між лютим 2014-го і лютим 2015 року. Скажу лише одне: покладати надії на те, що присутність держсекретаря США сприяла би врегулюванню конфлікту, інспірованого і реалізованого Вашингтоном (досить згадати скандальну телефонну розмову пані Нуланд з послом США в Україні Джеффрі Пайєттом з приводу формування нового українського уряду, під час якого вона прямо сказала: «Я думаю, що Яценюк ‒ це підхожа людина», і запропонувала «послати ЄС»), може тільки божевільний.

Але ще божевільніше пропонувати сісти за один стіл представникам США, Росії, ОРДО й ОРЛО (втім, останніх пан Новинський, мабуть, навіть не розглядає як повноправних учасників переговорів).

І в цьому полягає найбільша стратегічна помилка ‒ як нинішньої влади, так і умовної опозиції. Якщо ми хочемо повернути Донецьк і Луганськ, то маємо вести з ними прямі переговори, як це і передбачено у «Комплексі заходів щодо виконання Мінських угод». Ми зобов’язані надати гарантії безпеки жителям Донбасу. Ми повинні запропонувати той варіант, який дозволить повернути Донбас в Україну й Україну на Донбас, повернути у першу чергу людей, адже це наші громадяни, це громадяни України.

Однак, очевидно, для Новинського і йому подібних набагато звичніше і простіше вести переговори з представниками Вашингтона, ігноруючи інтереси не лише жителів Південного Сходу, а й усієї України. Чим тоді ці «опозиціонери» відрізняються від чинної влади, яка віддала Україну під зовнішнє управління США, поховавши незалежність нашої країни?

Віктор Медведчук,

голова Політради партії

ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА ‒ ЗА ЖИТТЯ

Останні записи