Найгірші п’ять років ХХI століття – такі економічні підсумки 2014-18 років. П’ять років тому, незважаючи на низку негативних факторів, Україна перебувала в смузі стабільного зростання економіки і, як наслідок цього, – в смузі повільного, але стійкого зростання доходів громадян. Сьогодні Україна – найбідніша держава в Європі з одним з найнижчих рівнів соціального захисту і одним з найвищих рівнів корупції. Про це народний депутат від ОПОЗИЦІЙНОЇ ПЛАТФОРМИ – ЗА ЖИТТЯ Сергій Льовочкін написав в своєму блозі на сайті «Кореспондент».

Падіння доходів українців і різке погіршення їх соціальної захищеності влада намагається пояснити війною. Але реальна причина кризи – сама влада, яка не хоче (а тепер вже і не може) цю війну зупинити.

70,4% від рівня 2013 року

Утім, навіть в ситуації, що склалася, соціально-економічні результати України до кінця 2018 року мали бути кращими. Упродовж трьох останніх років наша країна мала сприятливу кон’юнктуру на світових ринках основних експортних товарів: світові ціни на сталь виросли на 90%, залізорудну сировину – на 40%, пшеницю – на 25%. На цей же період був взятий (причому на вкрай невигідних умовах) перепочинок у виплатах частини зовнішніх боргів.

Але весь цей період був витрачений даремно. Більше того, влада своїми політичними рішеннями (блокада Донбасу та ін.) ще й знижувала економічне зростання. У підсумку на кінець 2018 року реальний ВВП не відновився до докризового рівня і буде все ще на 8,6% нижчим, ніж у 2013 році. А доларовий ВВП, за прогнозами МВФ, у 2018 році складе 126,4 млрд доларів або 70,4% рівня 2013 року (179,6 млрд доларів).

Поки українська влада вносить євроінтеграційний курс до Конституції, Україна віддаляється від Євросоюзу все далі і далі. За ті ж п’ять років, поки наш ВВП падав, у Литві він виріс на 16,3%, в Болгарії – на 17,1%, в Молдові – на 18,1%, в Словаччині – на 18,4%, в Угорщини та Чехії – на 19,1%, в Польщі – на 20,6%, в Румунії – на 25,2%.

За підсумками п’ятирічки Україна виявилася не в Європі, а в переліку десяти найгірших держав світу. В економічному плані наші сусіди не Польща і Угорщина, а Південний Судан і Сирія.

55 доларів замість 119-ти

Результат економічного провалу 2014-18 років – загальна бідність українців. На кінець 2018 року мінімальна пенсія складе 1 497 грн або 53% фактичного прожиткового мінімуму (2 822 грн в цінах листопада), розрахованого Мінсоцполітики на основі встановленої споживчого кошика та індексу цін. У доларовому еквіваленті мінімальна пенсія з 2013 року знизилася в 2,2 рази (з 119 до 55 доларів).

Одночасно з цим 22,8% працюючих українців (станом на вересень 2018 року) отримували зарплату до 4 тисяч гривень, тобто менше фактичного прожиткового мінімуму для працездатних, який становить 4 313 гривні з урахуванням суми обов’язкових платежів.

Середня зарплата за січень-жовтень 2018 року склала 8 666 грн, що в доларовому еквіваленті становить 319 доларів, і не дотягує рівня 2013 року на 22% (2013 рік – 411 доларів).

Однак навіть нинішні низькі зарплати отримують далеко не всі. Станом на 1 листопада 2018 року борг із виплати зарплат склав 2,88 млрд грн, збільшившись з початку року на 21,8%. І це найгірший показник за останні 15 років.

Усе це відбувається на тлі безпрецедентного зростання тарифів на комунальні послуги. У ситуації, коли номінальна середня зарплата за 2014-18 роки зросла в 2,65 рази, а середня пенсія – всього на 69%, комунальні тарифи подорожчали в 5-10 разів. У підсумку в минулому опалювальному сезоні 45% сімей змушені були звернутися за субсидією.

У листопаді 2018 року тарифи на газ для населення зросли на 23,5%, тарифи на тепло зростуть на 18-23% з початку наступного року. Однак, замість збільшення або хоча б збереження чинного рівня підтримки сімей, влада, навпаки, почала скорочувати число одержувачів субсидій і урізати середній розмір виплат. За даними Держстату, на початок нинішнього опалювального сезону субсидію отримувало лише 3,3 мільйона сімей або в два рази менше, ніж в квітні 2018 року.

З огляду на мізерний ріст доходів за останній рік, це означає, що понад три мільйони сімей просто не зможуть оплачувати комунальні послуги. І в підсумку, за встановленими владою правилами, взагалі втратять право на субсидії.

Курс без перспективи

Підводячи катастрофічні підсумки 2018 року і останньої п’ятирічки в цілому, важливо відзначити, що поліпшення перспектив при нинішній владі та її політико-економічному курсі не передбачається. Уже в 2019 році, за прогнозами МВФ, через падіння цін на основні експортні товари (сталь, руду, соняшникова олія) темпи відновлення економіки сповільняться навіть у порівнянні з нинішніми.

Інвестиційна активність також залишається низькою і не відповідає завданням підтримки стійкого зростання, не кажучи вже про його прискорення. За підсумками 9 місяців 2018 року валове нагромадження основного капіталу склало 15,5% ВВП, тоді як для підтримки стійких темпів економічного зростання необхідно не менше 20%.

Основні причини такого стану справ – відсутність миру та несприятливий інвестиційний клімат, який стримує інвестиційну активність, у тому числі приплив прямих іноземних інвестицій. Якщо за 2010-13 роки середньорічний приплив прямих іноземних інвестицій становив 6 млрд доларів, то у 2016-18 роках – 2,6 млрд доларів. Причому останні три роки їхній приплив неухильно скорочується.

Банківська система не виконує свою головну функцію – кредитування економіки, що стримує її відновлення. На тлі втрати половини кредитного портфеля (обсяг кредитів по відношенню до ВВП стиснувся з 62% в 2013 році до оціночно 32% у 2018 році) відновлення кредитування йде вкрай повільно і переважно за рахунок видачі ризикованих споживчих кредитів.

Нарешті, в найближчі три роки Україну чекають пікові виплати за зовнішнім держборгом: в 2019-21 роках нам доведеться виплатити зовнішнім кредиторам близько 17 млрд доларів. Крім того, дефіцит торгівлі товарами та послугами збільшується, досягнувши за 10 місяців 2018 року 10 млрд доларів.

Перезавантаження-2019

Щоб вирватися із замкнутого кола відсталості та убогості, Україна повинна змінити курс. Показники катастрофічного падіння промисловості за 2014-18 роки показують, де саме знаходиться ключ до відновлення економіки та зростання доходів громадян.

Відставання обсягів виробництва від 2013 року в вугільній галузі складає 61%, коксохімічної промисловості – 38,9%, машинобудуванні – 25,9%, металургії – 24%. Авіабудування та суднобудування практично знищені. Повернувши колишні обсяги виробництва в промисловості, ми зможемо повернути рівень доходів і соціального захисту громадян до 2013 року.

Але ключовим пунктом в плані відновлення країни є мир. Політика нинішньої влади призвела до того, що його досягнення неможливо без зміни політичного курсу. І це буде завданням політичних сил, які прийдуть до влади в 2019 році.

Політична поразка «партії війни» відкриє можливості для прориву в політичному врегулюванні. З’явиться можливість не просто реанімувати Нормандський і Мінський переговорні формати. Неминуче почнуться реальні двосторонні переговори нового керівництва України з усіма сторонами конфлікту. Головне завдання – забезпечити повне й остаточне припинення вогню на всій лінії розмежування та виробити план конкретних кроків по реінтеграції Донбасу.

Найважливішу роль в цьому відіграє парламент. Тому необхідно ще до парламентських виборів спробувати сформувати у Верховній Раді конструктивну відповідальну більшість.

Взаємодія з регіонами має стати одним з основних пріоритетів нової влади. Регіони і громади перестануть бути безправними об’єктами державної політики і візьмуть повноцінну участь у формуванні державного курсу.

Перша загальна задача – узгодження основ бюджетної політики і вихід на збалансований бюджет 2020-го та наступних років. Потрібно вирішити реальні соціальні проблеми українських сімей. Важливо переглянути тарифну та цінову політику, забезпечити гідний рівень гарантованих зарплат і пенсій, припинити урізання державних субвенцій місцевому самоврядуванню. Зупинити руйнування промисловості, медицини та освіти.

Наступний, 2019 рік має стати роком повернення громадянам їхніх конституційних прав в повному обсязі. Всі рішення, спрямовані на придушення, обмеження, репресії, переслідування й утиски прав, припинять свою дію. Повинні піти в минуле цензура та переслідування ЗМІ, обмеження культурних прав і втручання держави в справи церкви.

Такими є основні завдання великого політичного «перезавантаження» 2019 року. Упевнений, що в українському суспільстві є критична маса громадян, яка підтримає програму повернення країни на шлях миру і розвитку.

Останні записи