11 грудня 2018 року Окружний адміністративний суд м. Києва своїм рішенням визнав протиправними дії директора Національного антикорупційного бюро України А. Ситника та С. Лещенка. Суд розцінив дії з розголошення та поширення інформації про наявність у списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів», що знаходяться в матеріалах досудового розслідування, прізвища Пола Манафорта (глави виборчого штабу кандидата у президенти США Дональда Трампа) як втручання у виборчий процес США 2016 року. Судом установлено причинно-наслідковий зв’язок між діями Ситника і Лещенка та тим, що Пол Манафорт пішов з поста керівника штабу кандидата у президенти США.

З огляду на установлений судом факт, що в липні 2017 року президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп заявив про спроби офіційного Києва саботувати його передвиборну кампанію і зажадав негайно розпочати розслідування цієї справи, це може мати далекосяжні наслідки для держави Україна. Звертаю особливу увагу, що провину за втручання у виборчі процеси США покладають не на Лещенка та Ситника, а на державу Україна в цілому. Незважаючи на величезний резонанс, що стосується світових політичних процесів, інформація про цю справу пройшла практично непоміченою в українських ЗМІ. І причини цього зрозумілі – небажання багатьох медіа псувати відносини зі спонсорами і визнавати свою роль у роздуванні скандалу, який завдав реальних, а не вигаданих втрат Україні, адже у рішенні суду чітко зазначено, що дії Ситника та Лещенка завдали шкоди інтересам держави Україна. Отже, ці діячі повинні понести відповідальність. Тим більше що Сполучені Штати Америки розцінюють будь-яке втручання у виборчий процес як загрозу національній безпеці та навіть без вагомих доказів і рішення суду США можуть ввести санкції, як це було у випадку з Російською Федерацією. Очевидно, що Сполучені Штати, якщо вони дотримуються принципу неупередженості та законності, повинні дати правову оцінку діям представників української влади. Але мене не цікавить, що робитимуть США. Лещенко та Ситник завдали шкоди національним інтересам України і повинні понести відповідальність за це.

Політичне підґрунтя «справи Манафорта» (скандалу, інспірованого деякими українськими політиками і високими посадовими особами, які були зацікавлені у перемозі на президентських виборах 2016 року кандидата від Демократичної партії Гілларі Клінтон) більше не викликає сумнівів.

У цьому скандалі Лещенку було відведено роль зливного бачка для цілеспрямованого вкидання потрібної демократам інформації, яку повинен був професійно використовувати директор НАБУ Ситник.

Однак після перемоги на виборах представника Республіканської партії Дональда Трампа Лещенку та Ситнику довелося спішно виправдовуватися.

Цинізм американських маріонеток, які обслуговують демократичне крило «вашингтонського обкому», не знає меж. Досить згадати інтерв’ю пана Ситника виданню «Дзеркало тижня» невдовзі після перемоги Дональда Трампа. Коли главу НАБУ запитали, чи усвідомлював він, що, оприлюднивши матеріали досудового розслідування у «справі Манафорта», по суті, виступив на боці одного з кандидатів у президенти США, він заявив, що це було відповіддю на «запити громадськості та ЗМІ».

Це не просто маніпуляція чистої води, а порушення українського законодавства. Стаття 32 Конституції України говорить: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди…» Стаття 222 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Це принциповий момент, оскільки, як встановив суд, розголошення Ситником цієї інформації відбулося вже після того, як НАБУ було розпочато досудове розслідування. Причому відповідачами (Ситником і Лещенком) під час розгляду справи не було надано суду доказів отримання ними дозволу слідчого або прокурора, які беруть участь в досудовому розслідуванні справи про так звану «чорну касу Партії регіонів», на поширення вищезазначеної інформації. Тому заяви глави НАБУ про те, що він відповідав на запит громадськості, – брехня. Цілком очевидно, що Ситник і Лещенко керувалися лише запитами представників штабу Демократичної партії США. І свідомо завдали шкоди національним інтересам України.

А тому діяльність Артема Ситника та Сергія Лещенка, як і інших учасників організованого угруповання, які виконували політичне замовлення по втручанню у виборчі процеси США, повинна отримати чітку й однозначну оцінку з боку української влади.

Але не менш важливо, щоб оцінку діям пана Лещенка дали і дійсно незалежні журналісти, і представники громадянського суспільства. Адже більшість своїх псевдовикривальних статейок грантоїд, недодепутат-недожурналіст Лещенко (причетний до безлічі скандалів, у тому числі з купівлею квартири) штампує за методичками Сороса і демократів. Його завдання – здійснювати в українських ЗМІ гібридну інформаційну атаку на незалежних опозиційних політиків, у першу чергу тих, хто жорстко критикує політику США як могильника української незалежності та суверенітету і намагається звільнити Україну від ярма зовнішнього управління.

Віктор Медведчук,

«Опозиційна платформа – За життя»

Останні записи